Голод… Це страшне слово повертає нас у далекий 1932-1933 рік. Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв.
Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорними кольорами. Читаєш і здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки про голодомор. «Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду» А так вмирала вся Україна.
З часом відійдуть у небуття свідки Великого Голодомору. А тому варто робити все, щоб ми з вами, знали ті лихоліття, свято берегли їх у своїй пам’яті, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.
Голодомор початку 1930-х років, певно, назавжди залишиться однією з найактуальніших, гострих і болісних проблем українського суспільства – в політичному, науковому, духовних аспектах.
Зараз наша країна перебуває в процесі національного та історичного самовизначення, наново осмислює події давнього і недавнього минулого, особливо ті, що стали фатальними, трагічними віхами її історії. Для України цей злочин комуністичного режиму став національною трагедією, страшним ударом по генофонду нації. Голодомор забрав мільйони людських життів. Для України 1933 рік став часом національної катастрофи. Наслідком злочину геноциду, крім фізичного вбивства мільйонів людей, стало руйнування традиційного устрою життя. Пережитий масовий голод на довгі десятиліття порушив природний генетичний фонд українців, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації. Руйнівні наслідки Голодомору гальмують поступ незалежної України. Подолання цих наслідків – необхідна умова оздоровлення суспільства, національної консолідації й побудови успішної України.
Не маємо права забути про це і зобов’язані розказати прийдешнім поколінням!